Моя любка славно дума,
І душа її як сонце,
Та у неї в роті гума
Закрива думок віконце.
Моя мила так кохає,
Що болять у мене плечі,
Та, коли все видихає,
Тютюном мене калічить.
Моє золотко тріпоче,
Мене завжди поважає,
Та горілку п'є охоче -
Пити з нею вимагає.
Ой, піду я до Подолу,
Відшукаю там селянку,
Запитаю про стодолу,
Подивлюсь їй у горлянку.
І хай буде не красива,
Хай не знає про стодолу,
Не палила б тай не пила б,
І не мала б душу кволу.
Хай то буде українка,
Соковито хай сміється,
Не веде мене до шинку,
Хай любовью озоветься.
І хай стане біля мене
До церковних дзвонів свята,
І хай мати буде неню,
І хай тата буде мати.
Хай прості селянські люди
Приймуть мене гордовито,
І хай будуть перегуди,
Та не буде оковита.
5.10.1992
К.
КВ-1
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381309
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.11.2012
автор: Левчишин Віктор