Проникаю у твого мовчання фонеми,
Усвідомивши щирості всю необхідність.
Осінь недописала останні поеми,
У рядочках розсипавши гідність.
Відпускаю із пам"яті цілі фрагменти
Листопадних фантазій та мрій.
Осінь вже відкидає усі сентименти,
І чекає, що хтось скаже: "Стій!
Зачекай! Не губися! Не йди! Не втікай!"
Післязавтра зима, хоч цвітуть хризантеми.
Осінь йде. Не допивши цукрований чай.
А я знов проникаю у твого мовчання фонеми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381307
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.11.2012
автор: Люба Василик