Промайнуло літо в одинокості,
Промайне і осінь мабуть так,
Мене зимою хтось покличе в гості
І зустріне з радістю в очах.
Десь, колись, немов би поза снами,
Я прожив подібне вже не раз,
Позабутий доньками, синами,
Часто чув образу і відказ.
А було, здається, і падіння
В прірву чорноти та гіркоти...
Бачили мене і у парінні
Величі вставати та іти.
І були зітхання позолоти
Поглядів невдалих ворогів -
Радісно вітали сенкюлоти,
Адже я піднявся і взлетів!
Але я летів вже позабувши
Все, що там в минулому було.
Я і зараз от лечу поснувший,
Скинувши буденності ярмо.
12.08.1992
К.
КВ-1
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381305
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.11.2012
автор: Левчишин Віктор