Мені наснився дивний сон:
Сиджу в червоному авто.
Дрижу з мотором в унісон
А за кермом, не знаю, хто.
Його не бачила ніде –
І не товстун, і не худий.
Авто неначе ас, веде.
Відкритий верх – дах відкидний.
Ззаду жінки. Їдем кудись.
Дихання поряд - вогняне.
І ніби не вперед, а ввись
Лечу, а вітер в спину дме.
Та ось збудилась. Сон утік
Частини з пам’яті тягну...
Чи це на біль, чи це на лік?
Думки сплітаю, каву п’ю.
Тиждень по тому сну... чи два.
У магазині було це..
Дивлюсь, мужчина - не біда,
В пакети овочі бере.
Я мандарин кілька взяла,
Щоби життя підсолодить.
Тут моя черга підійшла,
Якраз зібралася платить.
Чоловік глип, сітки кладе.
Погляд кидає зверху вниз.
Може, мій ріст – то саме те,
Як і для бувшого колись?
Кидаю слово... Він своє.
Мов від кресал, іскра пішла.
Мені візитку він дає,
З сітками йде. Виходжу й я.
Він власник бару. От чому
Стільки в сітки всього набрав.
Я свій пакет в руках несу.
Мене спинив, пакет узяв.
Автомобіль тут є його.
Червоний колір – як зі сну.
Запрошує мене в авто.
Розводжу руки, та іду.
Підвозить просто попід дім.
Цілує в щічку. Шле «па-па».
Шокована усім, а втім,
Можливо, доля це моя?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381297
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.11.2012
автор: Крилата (Любов Пікас)