Намалюй мені ніч у садах зорепаду,
Що вертає думки і бажання палкі,
Щоб ішли, як в минулім по зорянім саду,
І бажання, щоб спільні, і спільні думки.
А давай повернемось, може, десь загубили
І знайдем по дорозі ту зорю забуття,
Скільки літ промайнуло, я тобі вже не милий,
Та і ти вже, як спогад про дорогу життя.
Не повернуться знов весняні горизонти,
І не стане в те місце золотий небозвід,
Бо у тебе вже внуки й постарішали доньки,
Та і в мене так само - я давно уже дід.
Хоч малюй, не малюй - молодим вже не будеш,
І не вернеш ті весни із глибин забуття,
Тільки серце заб`ється, і себе ти засмутиш,
Та залишиться спогад про дорогу життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381295
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.11.2012
автор: Анатолій Сулим