Гра кольору передає мотив,
Безсмертну душу автора, що творить,
Не піддається плину часу нетліючая тінь,
Що вічно дихає в абстракціях листових,
В його картинах — совість, жаль,
Два протиставлення — хороше і погане,
У кожнім кольорі вбачається печаль,
І відповідь стикається з питанням:
Замовкла скрипка, може, не вона,
Розламана на дві частини,
Можливо, це чиєсь загублене життя,
Під землю упаде, в осінню днину.
Маестро, закінчився ваш концерт,
Акорд останній зіграно, без волі,
І без гучних тих оплесків, гостей,
Підете з сцени, не спитавши в долі,
А може це ще не кінець?
Осінній вальс, ще скаже своє слово,
Бо як казав один митець:
Важливим є душі почути голос,
Не повертатися назад,
Всі помисли не на сьогодні, а на завтра,
Дивитися на крок вперед,
І бачити пекельний промінь правди,
Тож світ реальний, марно тут шукати,
Мистецтво, видумка, гра кольору
Емоції, що топляться у фарбі,
Якийсь фрагмент, давно прожитий кимось,
В майбутньому, минулому житті,
Мов загадка, що не старіє з часом,,
А відповідь, шукайте у собі…
Не знаю, залишається лиш здогад,
Чи це моє припущення,
Чи не здоровий погляд.
P.S(картина І. Марчука)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380666
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.11.2012
автор: Кіра Рубінова