Наберу зірочок у пригорщі,
Заночую хоч раз на горищі,
І не лоскочуть вікна дощі,
Але співають стиглі вишні…
Спати подалі від осінніх думок,
Випустить пару, по під дашок,
А може сивий станцює димок
Розгорнуть щілини карту зірок…
І просто млість ...
Моє ім’я чомусь вирветься з того боку,
Знадвору,
З оселі зірок,
Моє ім’я сказане по інакшому,
Можливо одними вустами,
Можливо на спітнілому люстрі
Я прочитаю його
За цівкою світла,
За тином звитим з часу і зіркового коріння...
Мої вуста…
Торкни мене …
Простір цілунком перетни…
Диханням познач себе на моїй щоці,
На пульсуючій жагою скроні, на зап’ястку…
Такої млості не знав ніхто…
Твої вуста
Ледь розхилені.
Дихання дрімає...
Скуйовджені мрії мене піднімають,
Беруть за плечі,
А я жадала втечі…
Бо птах любовне послання вже ніс,
Шумів за рікою ліс,
Спати, спати, аби світ туркотів,
У вісні час не зрів,
Не йшов нікуди, не ріс…і десь під сонцем,
Входячи в раж,
Кружляв би час
Навколо нас.
І серед ночі голосом тихим зір,
Мов ситий звір,
Кликав мене, гукав,
І млів,
Коли неба торкав,
Знаходив мене під боком,
Туливсь міцніше…
І спати, спати,
Аби час вколисати…
Приспати,
Щоб він не зрів, нікуди не йшов і не ріс…
Заночую хоч раз на горищі…
24.11.2012р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380062
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.11.2012
автор: gala.vita