Я не люблю, коли йдуть, та за осінь лиш рада,
Бо неможливо чіплятись за неї весь час.
Хай вже згоряють хвилини іще листопада.
Осінь чужа. Та й її уже досить із нас.
Хай вона йде. Знай: мені анітрохи не шкода.
Все, що тоді принесла, - сподівання і біль.
Може, для неї ця гра - то була насолода.
Осінь на рани так щедро насипала сіль.
Хай би минала пошвидше. Бо скільки вже можна?
Холодно в руки, кусають вітри за живе.
Осінь - улюблена, але, як бачиш, не кожна,
Хоча завжди починає щось справді нове.
Я не люблю, коли йдуть, та за осінь лиш рада.
Не сподіваюсь, що буде казкова зима.
Просто чекати - то дуже сумнівна розрада,
Але ще гірше, як того чекання нема.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379584
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2012
автор: Fairytale