Ця холодна доба пише кров'ю у Вічності драми,
І зітхання опалого листя звучить в унісон
З кожним серцем схололим, яке без любові, мов камінь,
Із крильми наших мрій, пошматованих від заборон.
Ця холодна доба пропускає крізь хворі легені
І ранковий туман, і прогірклі печалі зневір,
Видивляється в нас, мов просвічує душі рентгеном,
І штовхає щораз до нових перевалів та прірв.
Ця холодна доба пише листям безмірні романи
Про омани, долання, про зранені душі людські,
Тільки десь у міжряддях жевріють поснулі бажання,
Сподівання на краще, окутані в морок віків.
Ця холодна доба викарбовує суть вищих істин
На скрижалях душі, де існує вже напис - "любов".
Задувають вітри в наші долі незриме щось, віще,
Щоб наблизились ми хоч на крок під Господній покров.
Догорає вже осінь, виплакує небо дощами
За теплом, що мина, за усім, що колись промине...
Лиш Душа, спрагла світла, усі кривди світу прощає,
Йде на сяйво зорі ново-дня, що ось-ось обійме!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379252
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.11.2012
автор: валькірія