Не питай мене, прошу, про те, як живеться мені.
Доведеться брехати, що більше не в твому полоні.
Я не скажу тобі, що у місті вже згасли вогні.
Промовчу, що торкнутися хочу твоєї долоні.
Не питай мене більше, чи хочу бути з тобою.
Надто втомлена я від цих злих риторичних питань.
Я, напевно, вже стала чужою, може, й пустою,
Відчуваючи всю непотрібність тих моїх зізнань.
Не питай мене також про всю цю буденність і сни.
Не шукай в мені нових захоплень, бо їх там немає.
Тільки неупереджено й чесно усе поясни,
Розкажи, чому осінь нас вже так безжально вбиває.
Не питай мене краще, чи хочу там бути, де й ти.
Не кажи, що усе буде добре. Навіщо брехати?
Не пускай, не старайся ділити між нами світи.
Не питай, як я можу ще досі тебе так чекати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378470
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2012
автор: Fairytale