Ніхто і нічого, нізащо, ніяк,
Абиякі правила, правила тексти,
Можливості віри, я розум відтяв,
Витягував щось, щоби щось знову нести,
Воскреснуть минулим, минуле є що?
Що з того що завтра забудеться вчора,
Ти думаєш, ставиш умови: якщо,
Безкрилий, бездомний, але птах у горах.
І горда, заплакана, мабуть життям,
Якісь почуття – більше, менше, багато,
Кімната маленька, простори сміття,
Екран моніторить, усім його хватить.
Ні хати, ні дому, одні серед нас,
Погасло все світло, нема уже сенсу,
Годинник порожній, обожнюю час,
І вас і усіх хто не ходить на месу.
Чудесно, зненацька якби я хотів,
Про що не сказати коли не говорять,
Для чого багато під музику слів,
Якийсь корабель потонув серед моря.
Це воля, хоча і невільник сліпий,
Вода у руках витікає крізь пальці,
Ти пий, хочеш пити і будеш святий,
Сьогодні увечері, завтра уранці.
На станції міста порожніх доріг,
Від сірого пилу будинків високих,
Я біг, я летів до своєї зорі,
Пришвидшував руки, повільніші ноги.
І кроки, такі наче я і не я,
Відважний до вічності, битва з майбутнім,
І суть є одна, ця яскрава зоря,
Могутність душі і духовна могутність.
14.11.12
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377752
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.11.2012
автор: КРІПАКОС