Краю любий, отчий краю,
Де живе моє село,
Що в страшні часи, буремні
Все бандерівським було.
Німці, ляхи, австріяки
Розпинали з віку в вік,
А набігам яничарів
Навіть втратили вже лік.
То ж які надії, краю,
Покладав на свого брата_
Вщент розвіялись вони,
Коли брат став гірше ката.
Отоді й пішли в ліси
Молоді , старі і діти,
Щоби землю свою любу
І родину захистити.
Потім всіх ,хто прагнув волі,
в казематах катували,
Хто в облаву попадав,
То без суду добивали.
А стареньких матерів
Заганяли в ешалони
І везли усіх в Сибір
Підвели під це й закони.
Щоб з корінням, навіки
Знищити жагу до волі
Не повинні кріпаки
Мати думи свої й болі.
Краю любий, отчий краю,
Стань таким,як і колись,
Мужнім, сильним і відважним
Перед кривдою не гнись.
Памятай усі ті очі –
Парубоцькі і дівочі –
Хай ті очі в вишині
Не дадуть злукавит – НІ!
В тебе ж слава – не безслав'я
Ти взірець в хаосі смути
І своїх героїв, краю
Не повинен ти забути.
20011р. Надія Таршин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377491
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.11.2012
автор: Надія Таршин