Вечірню сукню вбрали небеса.
Рожеві хмари в озеро пірнули.
Чуби змочили голі деревА.
Кущі, вгойдавшись шелестом, поснули.
А потім зорі вийшли погулять,
На хвилі срібла трохи натрусили.
Не все ж їм пусті погляди кидать.
Ще й сукню небу золотом розшили.
У груди пхаю ці шматки краси.
Немов бальзам, вони для серця мого.
П’ю кисень свіжий, як ковток води –
Криничної чи з джерела п’янкого.
І щемом напинається душа.
Здається, покидає вона тіло.
Яке блаженство – Божа ця краса!
Не знала б, якби в хаті просиділа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377337
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 12.11.2012
автор: Крилата (Любов Пікас)