Колись Господь ходив поміж людьми,
Колись ще зміг він розказать про долю.
І всі його послухати могли.
Ішов красивий парубок по полю.
Настільки парубок красивим був,
Що всі дівчата з заздрістю дивились.
Щоб покохав,до серця пригорнув.
Заговорити з ним не насмілились.
Побачив парубок-Господь іде,
Та й запитав про свою в нього жінку.
-Скажу тобі я трохи про сумне,
Відкрию я одну життя сторінку.
Горбату покохаєш ти в житті.
Розумниця,красуня,лиш горбата.
Погане розповів хлопче тобі.
Ти хочеш іншу?
-Ні,не винувата,
Що горб росте.Душа мені миліш.
Лише зроби Господь для мене справу.
І горб іі-страшний у серце ніж.
Дай горб мені.Про інше я подбаю.
Йде красень-хлопець.А спина болить,
Бо горб донизу хилить його тіло.
Калинонька червоная шумить,
Бо навіть в неі серце заболіло.
Ніхто кохання іх не розумів,
Горбатий наречений був щасливий.
Зробить її щасливою зумів.
Він серцю і душі такий премилий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375604
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2012
автор: Відочка Вансель