Засумніли в парку тіні ліхтареві,
Де ми вчора грілись в сонечка теплі,
Стало зимно в лапи скам'янілим левам,
Що сидять віками на сирій землі.
Скоро забіліє, грудень на світанні
Викладе в пюпітри оберемки нот,
Ніжність ночі-зваби збудить всі бажання,
Що злетять у віршах до ясних висот.
Пахне терпко осінь, а у наших скронях
Музика пульсує дивна відтепер.
Серце розтривожив в ритм своїх симфоній
Любий наш Маестро із небесних сфер.
Поцілункопадом ти укрий знов губи,
Всепроникним словом серце звеселяй!
Лиш чого не мали - ми повік не згубим,
Та знайти зумієм наш єдиний шлях...
Знаєш, Хтось незримий, але вже відчутний
Прагне в світ пробитись, зерням прорости,
І для нас постати існування суттю,
І звести між нами в Вічності мости...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374277
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2012
автор: валькірія