Останній лист із дерева зриває
Ций ненаситний буревій.
Скажіть, хіба ж то так буває?
Але ж це дерево надій.
Ніхто не бачив,як з’явилось,
Ніхто не бачив, як росло.
Воно далеко народилось
Й коріння глибоко було.
Дивись, у нього є і шрами,
Подряпини, порізи та рубці.
По ньому вже й пройшлись ногами,
Та це помітиш лиш в кінці.
І як би сонце не світило,
І як би холод не проймав,
Те гілля все йому простило.
Ніхто образи не тримав.
Квітучим домом сновидінь
І затишком було пташкам.
Куди б не йшов - нікуди не подінь.
В собі це дерево виростив ти сам.
Воно живилось не водою
І не повітрям, не було у ґрунті.
Це дерево завжди було з тобою.
В житті і будь-якому пункті.
І це все листя, що злітає,
Його ж то тягне буревій.
Це дерево…воно вмирає.
Вмирає дерево твоїх надій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374144
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.10.2012
автор: Пегеша