«Хворіють страхом наші гени,
Ми діти вбитих поколінь…», Олексій Тичко, «Генетичний страх»
Чи вірус страху, чи зневіри,
Байдужості в людських серцях?..
І хат, що скраю теж без міри,
А воля предків, наче птах…
Літає вороном у небі
І ластівкою – до землі…
Якби ми знали, що нам треба…
То вилізли б уже з петлі,
Самі собі, що накидаєм,
Аби був хліб…і без війни…
Тепер вже маємо, що маєм
І очі вниз сумні сумні…
27.10.12
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373772
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.10.2012
автор: Тамара Васильєва