Засніжило в душі,
Щось незримо-тендітне в ній мерзне.
Дні, мов гострі ножі,
Відсікають жалі всі й у чергу
Поставали за чимсь
Незбагнено-жадано-міражним,
Наче йдуть на спочин
В ясно-сфери, в яких тільки важить
Світло світу - любов,
Яка морок світів розтинає,
Над-основа основ,
Що єдина веде нас до раю...
Я вслухаюсь у ніч,
Янгол щось промовля сокровенне.
Я благаю: "Повіч,
Чом так кров моя стигне у венах?
Чом сніжить у душі
І так мерзне у неї осердя
На новім віражі,
Де не чутно земної вже тверді?...".
Зорі світять до віч,
Вже не чутно слів янгола мого,
Невідомості ніч
Знову кличе мене у дорогу.
Що за тим рубежем -
Щастя злетів чи біль від падіння?
Чи Господь вбереже,
Чи діждеться душа воскресіння?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373596
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.10.2012
автор: валькірія