Чорна птахо з туманом на крилах,
Як ти впала сюди з висоти?
Що ти хочеш для неба знайти
На занедбаних
тлінних могилах?
Посхилялись трухляві хрести,
Як пророки, позбавлені сили.
Потомилися. Їм не дійти.
Вже й молитви свої погубили.
Може, й справді є кращі світи?
Потомилися. Їм не дійти.
(Валентина Савелюк)
* * *
Може, птаха насправді не чорна?
Чорнота її - тіні з могил,
Що вповзають в пір'їни між крил
Цим туманом пекельно-потворним,
Поглинають її ясно-лик ,
Витравляючи пам'ять про вічне,
Забуттям її душу калічать,
Витискають життя з неї сік...
Вже й хрести на могилах, мов тлін,
Все здається у мороку власті -
Диво-птаха змагається з Часом,
Проганяючи тіні провин.
Ми усі на межі світло-тінь,
Хтось уже й над пітьмою зависнув...
Глянь, промінчик у мороці блиснув,
Кращий світ душу жде на спочин!
Що пророчать зотлілі хрести
І про що їх молитви безмовні?
Диво-птаха під неба покровом
Досі марить про кращі світи...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373454
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.10.2012
автор: валькірія