Пройде десь років більше,може шість.
Сидітимеш з сім'єю за сніданком.
Недільним і осіннім теплим ранком.
А твоя пам'ять щось та й розповість.
Ти вже забув,що ти пообіцяв
Лише мене в житті своім кохати,
І моі очі тільки цілувати.
Забув,як ти мене колись чекав.
Візьмеш забутий зошит і здригнеш,
Бо пам'ять ще жива про нас і досі.
А ти ще пам'ятаєш нашу осінь.
І через день мене ти все ж знайдеш.
Перед дверима цілий день мовчав.
А ж поки не спитали:
-Вам до кого?
-Мені туди.Спитаю,що нового.
Колись знайомій я пообіцяв,
Що я провідаю іі,що б не забула.
Ми разом вчилися у школі так давно.
Один раз ми пішли навіть в кіно.
Я стукав в двері.Видно-не почула.
-Я чоловік іі.А Ви зайдіть.
Вона зрадіє.Ви ж писали вІрші,
І в школі друзі Ви були найбільші.
Та несоромтесь .Тільки проходіть.
Зайшов.Вона дивилася в вікно.
О Боже,як хотів іі обняти,
Ніколи більше вже не відпускати.
Сидіти десь із нею у кіно.
Та все,що міг сказати:
-Хай щастить.
Поцілувати тільки іі руку.
А свою душу кинути на муку.
В самого досі так душа тремтить.
-Я вже піду.Я лиш на п'ять хвилин.
-Ви не присядете?Я каву приготую.
-А можна-знову руку поцілую?
-Я для відмови не знайду причин.
І доторкнувся рідноі душі,
А вся душа від болю затремтіла.
А як вона кохала і хотіла
Його побачити усі оці роки!
Та каву випив,попрощався і пішов.
І стоячи із нею на порозі,
Прошепотів:
-Ми стрітися не в змозі?
Я років через шість тебе знайшов.
І простягнув маленький папірець,
Де записав свій номер телефону.
Надіявся на іхню він розмову.
-Ти стільки йшов,знайшов.Ти молодець.
Закрила двері.Підійшовши до вікна
Дивилася,як він пішов.Шбурнула
Клаптик паперу.І здригнулась.
-Але я бути сильною могла.
До чоловіка тихо підійшла:
-Ти знаєш,як тебе сильно кохаю?
Кохатиму ще більше.Обіцяю.
А папірець летів той із вікна,
Неначе він з минулим попрощався,
Неначе всі крапки порозставляв,
Ще більше ім кохання обіцяв.
І іхній вірності до ніг лише встелявся.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373260
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.10.2012
автор: Відочка Вансель