ЦЯ осінь мала бути золотою...
Натомість переповнена слізьми!
І я нажаль вже не з тобою,
І МИ давно уже не ми!
Куди,куди,я йду?
Куди мене ведуть?
По слизькому і холодному льоду,
І кров у жилах,наче ртуть!
не можу вбити ангела в собі,
не здатний забути про тебе...
Усі ромашки літа я віддав тобі,
Ти ж знаєш,як я люблю небо!
Твоє єдине,рідне,каре небо
дорожче за тисячі синіх небес!
Димами в небо вірші-треби,
Прийняв тебе,як муки і як хрест,
А не як подарунок
і Ти пішла,втекла від від мене,
Останній,терпкий поцілунок...
ЯК ніжний дар від Мельпомени!
Та ні...Не Мельпомени,а Евтерпи,
Ридає осінь,плачуть верби!
23.10.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372866
Рубрика: Присвячення
дата надходження 23.10.2012
автор: Той,що воює з вітряками