Колише вітер зламані гілки,
А потім іх на землю викидає.
Неначе нами прожиті роки,
Що доля іх у вчора нам жбурляє.
І плаче дощ.І десь нема зірок.
А листя шелестить німим мовчанням.
Це буде нам не вивчений урок,
Що нехтуємо інколи кохонням.
Не збережем-і просто опаде,
Як всі гілки,що зламані навмисно.
Можливо-вітром,що вночі так дме.
Неначе порозриване старе намисто.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372858
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.10.2012
автор: Відочка Вансель