Мій любий тату, спадає листя золотаве з клена,
Трава місцинами ще, подекуди, росте зелена.
Насипало життя вам, чомусь, срібла густо на скроні...
Вісімдесят. Субота. Так ясно-сонячно сьогодні.
Швидко біжать пухнасті хмарки, немов би оті роки,
Терпимими до пустощів дитячих були ви завжди.
Синам у самостійний шлях давали напутнє слово,
Щоб не чекали на повне блюдце, на усе готове.
Доньки звисали з вас, стрічаючи з роботи, як груші:
Щебетали навперебій, ви, певно, хотіли тиші.
Тепло ваших долонь в своєму серці ревно бережу,
Уклін низький вам, татку, і, дозвольте, щиро обійму.
22.10.12
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372704
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.10.2012
автор: Валентина Ланевич