Я з церкви поверталась у неділю,
Роздумуючи-правильно живу?
А чи можливо краще я зумію?
Чи комусь я в житті допоможу?
А біля магазину жінка стара
В будиночку із паперу жила.
Чи вона Бога колись не пізнала?
Вже тут старенька тиждень десь була.
Щоб зробив Бог,якби іі побачив?
Напевно,що завів би у свій дім.
Помив,нагодував,за все пробачив.
А я тоді що Богу відповім?
Повинна накормити хоч сніданком,
Допомогти прожить хоч в понеділок.
Чудовим і недільним гарним ранком
Нагодувать жебрачку із тарілок.
Я зупинилась на одну хвилину,
Щоб витягти якісь нещасні гривні.
Зробити більше я була повинна,
Бо люди в Бога цім не в чім не винні.
Спитати про здоров'я,про хвороби.
Віддати все,що мала я з собою.
Щоб не було у неі в серці злоби,
Та я закрила душу лиш журбою.
Я як собаці кинула ій гроші,
Можливо думаючи-Бог побачить.
Пішла.Зробити більше була в змозі,
Чи мені гріх цей Бог колись пробачить?
Тому і світ такий,як я жорстокий.
Хіба мене завжди врятують ці сто гривень?
Віддати б іх жебрачці одинокій.
Так кожен би зробить в світі повинен.
Та я кидаю як собаці,менше,
Не промовляю навіть"Ранок добрий",
І хочеться з душі цей спомин стерти.
Просити в Бога будемо ми вкотре.
Та Бог нам дасть.Він не такий,як люди,
А в нас жебрачка просить хоч поісти.
І сподівається,що іжа завтра буде,
Буде будиночок,де зможе хоч присісти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372165
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.10.2012
автор: Відочка Вансель