Пульсують посинілі вени,
І вітер стих. Мовчить, не віє.
Ти знову в небесах, Селено!
Закоханим вселяєш мрії...
Слова і рухи! Ночі мало...
На часу дивному металі
Ти, з двох людей недосконалих,
Одну чеканиш Досконалість.
А мить за миттю - гине, гине...
І - кольору баланс в природі...
Ти сходиш, золота богине,
Далеко, на південнім сході...
Твій подих воскрешає й губить!
Застигла понад древнім містом...
А на Землі, там губи в губи
Зіткнулись сотні тисяч істин.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369239
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.10.2012
автор: Віктор Банар