Немов коні, втікають роки.
Не догнати їх навіть у сні.
Залишають по собі сліди –
Чорні ночі й окрилені дні.
Залишають росу на траві,
У якій від образ гіркота
І нездійснені мрії усі,
І самотня між всіх самота.
Залишають іржання гучне,
Що луною іде у світи,
Яке радість, подяку несе
За усякий візит доброти.
Залишають по собі портрет –
Німий погляд, в якім глибина,
Віра в те, що попереду злет,
Віра в те, що мине самота!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369110
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.10.2012
автор: Крилата (Любов Пікас)