Самотня старість вийде на зупинку,
І вигляда… до смерку вигляда…
Незатишно в панельному будинку,
Коли весна – і та немолода.
Поїхали і діти,і онуки,
Шукати щастя птаху золоту,
І цокає годинником розлука,
У дні погожі,в свята,у сльоту.
Зупинеться трамвай,виходять люди,
Розмова,мов джерельце, гомонить,
І коле щось в старечих кволих грудях,
Минувшина сльозою набіжить.
Вертає пізно,сяде коло столу,
Дістане фотографії старі –
Он син іде у перший шлях до школи,
Он донька пригощає снігурів.
Як пізно. І життя,мов пізнє жито.
Сміються з фотографій мамі діти…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368434
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.10.2012
автор: Стяг