Самотня старість вийде на зупинку

Самотня  старість  вийде  на  зупинку,
І  вигляда…  до  смерку  вигляда…
Незатишно  в  панельному  будинку,
Коли  весна  –  і  та  немолода.

Поїхали  і  діти,і  онуки,
Шукати  щастя  птаху  золоту,
І  цокає  годинником  розлука,
У  дні  погожі,в  свята,у  сльоту.

Зупинеться  трамвай,виходять  люди,
Розмова,мов  джерельце,  гомонить,
І  коле  щось  в  старечих  кволих  грудях,
Минувшина  сльозою  набіжить.

Вертає  пізно,сяде  коло  столу,
Дістане  фотографії  старі  –
Он  син  іде  у  перший  шлях  до  школи,
Он  донька  пригощає  снігурів.

Як  пізно.  І  життя,мов  пізнє  жито.
Сміються  з  фотографій  мамі  діти…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368434
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.10.2012
автор: Стяг