А осінь, золотиста наречена,
Була в гостях у молодого клена.
У позолоту пишну його вбрала,
Своїх коханим лагідно назвала.
І він відчув цей присмак її любий.
Завмерли в поцілунку їхні губи.
І кожний дотик, кожний такий рух
Горів від ласки золотистих рук.
А осінь гордовита і красива
Холодним вітром листя обтрусила,
Змивала позолоту з них дощем,
На серці залишила сум і щем.
А клен ще довго полум’ям горів,
Бо вперше він любов свою зустрів.
Чомусь мені напрошується думка –
Не та любов палка, що в поцілунку,
А та, коли чекаєш, ждеш, лелієш,
Коли в життю поможеш, пожалієш.
Нехай нам з вами більше пощастить,
Бо без любові так душа болить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368384
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.10.2012
автор: Надія Голіней