Пообіцяй-мене ти не впізнаєш
При зустрічі через сто тисяч літ.
Пообіцяй.Бо знаю-не чекаєш.
Ти навіть пам'ять вберегти не зміг.
Пообіцяй-пройдеш і знов забудеш.
Пообіцяй.Бо сам ти захотів.
Але чому у серці досі блудиш?
Чому шепочеш там мені без слів?
Пообіцяй.Я ще листи палила,
Лише один залишу я собі.
Спалить останній вже немає сили,
Бо будемо ми на землі чужі.
Нехай.Сьогодні я спалю останній.
Вогонь залишу в себе я в душі.
Та це не лист.Це вірш твій зовсім ранній,
Який належав все життя мені.
Цей вірш нас поріднив.Хай він загине?
Хай полум'я всю душу спепелить?
А ти його любив наче дитину.
Пообіцяй,що швидко він згорить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368210
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.10.2012
автор: Відочка Вансель