Я знову лежу на даху,
Я знову живий відсьогодні,
І бачу повз мару крихку
Вогні,
Що в небесній безодні –
Неначе юрба світляків,
Навіки зупинених в часі,
Їх надконцентрований спів
Нечутний людській біомасі.
Аж раптом, як той талісман
Пливе серед зір опівночі –
То Місяць нав'язує нам
Припливи й затемнення творчі.
А десь через весь Мілкіуей*
Несеться прудкий астероїд.
Він схожий на всіх тих людей,
Що геть непомічені ходять
Крізь безліч минулих віків,
Крізь час і скуйовджений простір,
Крізь надконцентрований спів
Отих світляків перерослих.
А я все лежу на даху,
Я знов ледь живий до світання.
Пробач мені вдачу лиху
"Хорошая девочка Аня"...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368199
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 02.10.2012
автор: Plagiat