Буває,відчуваю,серця свого стук.
Десь у скронях,відчутно глухий звук.
Немов годинник,що заміряє час,
Який відведено,для кожного із нас.
* * *
А ще цей голос,що здатися велить,
Він часом замовкає,лише на якусь мить.
А потім знову,бере мене в облогу,
Та я не з тих,хто просить допомогу.
* * *
Ще трохи,і здається,не витримаю я,
З під ніг кудись тікає,потоптана земля.
А я тону в безодні,маячних думок,
Я зроблю сьогодні,свій останній крок...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366822
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.09.2012
автор: Ролан