Впало щастя в канаву,там лежить і шепоче:
-Ну невже мене справді ніхто не захоче?
Ну невже зовсім людям я всім не потрібне?
І живуть всі щасливо.Багато чи бідно.
Тай чекає нагоди на свій порятунок.
А хтось може чекає на долі дарунок.
Зажурилось,заплакало.Як не ридати,
Коли кращоі долі не хочуть всі мати.
Бачить-хлопчик на маму маленький чекає,
Камінці він в канаву дрібненькі жбурляє.
Щастя стало його і молити,й просити:
-Поможи.А за це тебе буду любити.
Хлопчик враз розсміявся:
-Ну яке ж ти маленьке?
Видно зовсім дитина.І зовсім слабеньке.
Щоб не бачила мама-тебе заберу я.
Ну а де твоя мама?Тебе віднесу ій.
І заплакало щастя:
-По світу я хожу.
І людей дуже добрих в житті не знахожу.
Я було так далеко.Край світу,край неба.
Але я би хотіло пожити у тебе.
-Ми додому прийдемо.Тебе я сховаю.
А ще нагодую.Пісень заспіваю.
Про рідну краіну.Про щастя,про жито.
А ще тебе вчитиму я не тужити.
Ти що істи любиш?
-Та ти не журися.
Собі я знайду.А ти більше лиш вчися.
І хлопчик узяв собі щастя маленьке.
І пестив,і гладив.І стало рідненьке.
Та дивно одне-лиш із ним говорило.
І жив той хлопчина настільки щасливо,
Що всі дивувались:ну як це він може?
А він ще і другим завжди допоможе.
І виросло щастя,і вже постаріло.
І жити воно на подвір'і схотіло.
-Давай на подвір'і тепер буду жити,
Я буду тебе іще більше любити.
-Ти що?!Ну хіба ти на старість здуріло!?
Невже ти залишить мене захотіло?
Але я не можу ніяк зрозуміти,
Чому лиш тебе бачу я та ще діти?
Я теж постарів.Я не зможу без тебе.
Роки ми як рідні.Спитать тебе треба.
Не знаю я звідки ти.Є в тебе рідні?
Можливо вони і нещасні,і бідні.
Я б ім допоміг.Запросив в свою хату.
Великий будинок.І місця багато.
І сльози у щастя котились від щастя:
-Тобі ще багато в житті чого вдасться...
Залізло під лідко і вклалося спати,
Щоб друга свого зранку знов здивувати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365583
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.09.2012
автор: Відочка Вансель