У задумі осіння діброва.
Ще загорнута в сутінь стоїть.
Тьмяний місяць, неначе підкова,
В посірілому небі висить.
Чути плескіт проміння блідого.
Десь листочок впаде, зашуршить,
Чути клена зітхання старого:
Осипається листя в цю мить.
Ну чого ж ти сумуєш, мій друже?
Відкрий серце, зі мной поділись.
Мені бОляче теж...Чуєш? Дуже...
Ти гілками до мене схились.
Ми поплачемо разом з тобою.
Сльози змиють журбу із душі.
Бачиш? Плачуть і трави росою...
Вся природа сумує в тиші.
Але жаль не бува безкінечним.
Хіба осінь, щоб нам сумувать?
Ця краса лиш чужа безсердечним...
Треба осінь з усмішкой вітать!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365303
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.09.2012
автор: Н-А-Д-І-Я