Ніжно – рожеве небо
На обрії втрачених снів
І знову ця дика потреба
Поринути в розпал минулих днів.
А потяг швиденько прямує,
Минаючи стовп за стовпом,
І розум уже не керує,
Лиш спогади давлять у горлі комком.
Безмірну кількість наказів
Поринути десь в забуття,
Віддав, та не виконав ні разу,
Усе це чомусь без пуття.
Чи довго триватиме далі?
Я вже не в змозі так жити,
Ще якось дотримуюсь людської моралі
Та скоро зірвусь… хочеться на місяць вити.
Твій раб, я стримую бажання,
Ти навіть не підозрюєш нічого.
Намагаюсь вбити залишки кохання,
Залишивши себе живого.
Дії марні, результату нуль,
Не допомагає навіть безжальний час,
Сподіваюсь, він ефективніший від куль.
Залишимось окремо і вже не буде нас…
07.09.12
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364018
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.09.2012
автор: Apis