Щоб помирати від любові – це значить нею жити.
Любов повинна освіжати і виживанням вчити,
Думки окрилити й надії – освітлення чинити,
А не затьмарювати душу, а чи серця ранити…
Гніздечко в’є любов у серці і в розумі людському,
Насмішки нищить й наговори на язику чужому,
Забавам не дає розпусту для чорного прокльону,
Лихим утіхам, що безликі, надійну дасть заслону.
Любов ликуючи лікує, як досхочу нап’єшся,
Занозу видалить із серця й коханням озоветься.
Вона серйозна й жартівлива – така багатолиця,
Тому із пристрастю обурень чимдуж на зовні рветься.
Як той маленький вітерець, що й полум’я осилить
Отак любов хоча й слабка, та почуття окрилить.
Бо вітер той, хоча й без сил, і полум’я погасить,
А ватру, що пала в горах то лиш чим дужч прикрасить…
Отак любов, що лиш росте підвладна навіть жарту,
Коли ж коханням забурлить – вже не зупиниш старту.
Чи насмішки, чи поговір, чи сумнів – не погрози…
Кипить вона немов вулкан і не страшні їй сльози!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363692
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.09.2012
автор: Lilafea