Україна

Споконвіків  на  цій  землі
Росла  верба,  росла  калина,
Пісні  співали  солов’ї,
І  розвивалася  країна.

Були  тут  дужії  князі,
Її,  дитину,  захищали
Й  жорстокій  хановій  орді
В  неволю,  в  рабство  не  віддáли.

А  вірні  діти  козаки?
Її  до  згину  захищали
Й  не  знали,  що  свої  ж  брати
В  неволю  матір  запродали…

Були  і  вої,  й  кобзарі,
Що  лиш  походи  й  битви  знали.
Були  і  діти,  й  метерí,
Що,  плáчучи,  надію  мали.

Надію  мали,  що  пройдýть
Часи  кріпацтва  і  неволі.
Надію  мали,  що  минуть
Всі  війни  і  голодомори.

Були  і  слова  в  нас  митці,
Що  духу  волі  спать  не  дáли,
І  бунт  робили  у  душі,
Й  народ  до  бою  підіймали.

Минули  ті  гіркі  часи,
Минула  вже  доба  Руїни,
І  вільні  зараз  ми  усі,
Ми  –  громадяни  України.

Ми  –  її  дочки  і  сини,
Що  майбуття  творити  будем,
Не  відчуватимем  вини,
Бо  про  минуле  не  забудем.

І  як  колись  на  цій  землі
Росте  верба,  росте  калина,
Пісні  співають  солов’ї,
І  квітне  ненька-Україна!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362821
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 08.09.2012
автор: Тетяна Мерега