Приходить смуток, та й блукає по душі,
І ти не знаєш, як його позбутись.
Так само тихо плачуть осінні дощі,
Ти вийдеш з дому, щоб скоріш вернутись.
Обом нам тихо прокричить у слід печаль,
І ще комусь з зболеною душею.
Німий той крик кудись полине ген у даль,
І лишишся лиш з совістю своєю.
Не дивно, часто ходять поряд у житті,
Печаль, і радість битими стежками.
А ми, не вірим бо у істини святі,
Немов духовнно вбогі яничари..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362063
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.09.2012
автор: Ніжність - Віталія Савченко