Я хочу розказати правду,
Про те ким був і хто я є,
Але чи совість заспіває ту баладу
В якій, моє – моє.
А я хотіла зачекати
Чекати з квітами й любов’ю.
А я хотіла покохати
Всім тілом, серцем кров’ю…
А надіявсь ти моя…
Навік моя краплина щастя.
Я так надіявсь що земля…
Створити нам її удасться.
І так пекельно мріяв про життя
Та залишився тільки в мрії
Де ти завжди була моя
Де ми живемо у надії.
То нащо ж милий мрію роздирати,
Коли ми й так удвох єдині?
То нащо ж плакати й ридати,
Коли цей зорепад у нашу честь є нині?
А так і справді, люба, ти прости…
Занесло думку у кювети
Надію, певне, зможу відростить,
А чи полюбиш ти поета…?
Я все життя тебе любила,
І в твоїй мрії я – твоя
Я свої мрії погубила…
Аби твоя одна жила…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361961
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.09.2012
автор: DarkLordV