Він був щасливий із тобою коли ти поруч з ним була
То посміхався ніяково, або казав прості слова.
Він більше слухав і мовчав загадкою горіли очі
Любив усе і всим прощав і заглядав тобі у очі.
У нього не було нікого на цій спотвореній землі
Ні друзів, ні сім’ї – нічого душа і хрест на голові.
Ніхто не знає де він взявся, його всі люди знають тут
Кудись зникав і знов з’являвся блукав у лісі там і тут.
Одні сміялися над ним, казали, що дивакуватий
А інші думали, що він, прийшов усім допомагати.
Його любила дітвора завжди юрба за ним ходила
А він співав, розповідав про все, що з ним життя робило…
Йому було лиш 20 літ було волосся в нього сиве
Чому? – ніхто цього не знав. А він – відмовчувавсь правдиво.
Та ось одного разу в лісі де спочивав на самоті
Відчувши погляд чийсь на спині все обернулося в душі
Він підхопився, повернувся й оторопів – невже вона
Ті ж самі руки, очі, коси і та ж постава неземна.
І посміхнувшись глянув в очі які палали наче жар
Вони зійшлись, а під ногами лиш попіл – ніби був пожар…
З тих пір ніхто вже їх не бачив, крізь попіл проросла трава
Лиш іноді блукають в лісі з його пісень прості слова:
«Він був щасливий із тобою, коли ти поруч з ним була
То посміхався ніяково, або співав прості слова.»
́́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361586
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.09.2012
автор: Кумартун