Чому тяжіють в небі зорі
Даруючи натхнення в світ,
Чому обриви у любові
Сплітають в колоски наш вік?
Коли ще так багато треба
Занапаститись на шляху
Жар-птиця розпускає пера
Й несе надію до жалю.
Так хочу жити чи померти?
Чомусь тривога до журби...
Не мій це вибір і не стерти
Того що велено згори.
Закритий у пробірку всесвіт
І в ньому кожен кислота
За ними є невтомна безвість,
За ними стелиться душа!
Я перетворюсь до "простого"
І під землею й на землі
Я повернуся до святого
З водою лину у вогні.
Десь там лелечий чути стогін
І кров калинова тече.
Вода омиє цей неспокій!
Вода тече, вода тече....
Вода вмиває світлі зорі.
Цей світ запалена краса,
Яка закрита по неволі.
Вода тече, а час втіка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358739
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.08.2012
автор: Галина Кудринська