* * *
Не літаю вже у снах понад хатами.
Вже і внучка доросла до "Букваря".
А колись частенько марився Хоттабич
і благав я в нього диво-корабля.
Й досі щемно осягаю даль безмежну.
Білу хату не вдалося зберегти.
Обійняти б мені вулицю найпершу,
де наснилися рожеві береги.
Сон приводить в рідний двір у день погожий.
Бачу в травах говірливих малюка,
що на тата, наче дві травинки, схожий.
Чую, мати молода його гука.
І біжить він через кладку та до хати
по кудлатому пухкому моріжку...
Просинаючись, силкуюсь пригадати
неповторну теплу пору гомінку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357264
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.08.2012
автор: Олександр ПЕЧОРА