Ти так далеко.
На твоїх полях
дозрівають злаки,
Золотом Сонця
наливаючись.
Я, пальці сплітаючи,
по небу малюю Знаки.
Руни карбую,
пишУ заклинання.
Мені б знАння,
коли тебе знову почую.
Відчую
твої руки на спИні,
у точці, де виростуть
Крила.
При Ярилі
Присягнуся твоєю бути.
Не забути б
Відання Предків.
Не померти б
завчасно.
Вчасно
переродитись,
змінитись,
зміцнитись
у Щасті
й у Вірі.
ПрийнЯти врожай у серце.
Твоєї Довіри
достатньо,
аби
напоїти цілі світи!
Лиш тільки - СВІТИ
своєю Любов"ю
над моїми землями,
Ділися блакитною кров"ю
і своїми зернами,
щоб я народила
НАРОД,
у якого
Росою скроплені очі,
щоб Бачити,
Відати, пробачати
і Бога шукати
в собі.
Сонце знайти
у тім"ї,
знаючи хто МИ...
Родини і сім"ї
знову вкидатимуть сім"я
у наші з тобою
зЕмлі Рос.
Здавна повелось-
збирати врожАї
і в Ирії-РАї
співати пісень...
Світанок...
Скоро Сварожий День..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356282
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.08.2012
автор: LaLoba