Легко ступати.
Тільки не спати!
Сонце виходь, долоні мої чекають !
...та де ж там..
Ніч повільно сірим метеликом заглядає в діжку світла
І на моє оголене плече, де весь час сідають грітись мрії…
Тільки мовчіть!
Гарячі смолянисті аромати
Ведуть в долину перших поцілунків…
А дощ?
Дощ – звабник!
Він зазвичай приходив разом із тобою
І ви вдавали з себе партизанів.
Я слухала, як бреше чарівна «морзянка».
Я знала де, в якому із парканів існує потаємний вхід...
Напомацки продертись крізь липучі пальці зливи,
Повз розчепірені долоні кленів,
Рятуючись від гри вусатих виноградів
Знаходила я вас – тебе і дощ…
На мить час припиняв життя.
Один за одного хапались погляди в пітьмах.
І серце потопало …
Дощ!
А шоб тобі!
Сполохані грозою метнулись спогади,
немов ляклива зграйка горобців,
збивали з ніг, крутилися, юрбилися за коміром...
Ховаєшся? Я йду!
Дощ!
Твоя самотня пісня креслить діаграми
на склі порожньої автівки, на вікнах зпоночілих магазинів...
Тонкими пальцями тремтячі крапки і тире
не вперше розхвилюють безпорадні очі...
Морзянка … гомонять краплини неба,
під вибрики веселих громовиць
іду до тебе...
Посміхаюсь...
На мить час припиняв життя.
Один за одного хапались погляди в пітьмах.
І серце потопало …
06.08.2012р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355730
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.08.2012
автор: gala.vita