Пам’ятаєш, просила тебе, не буди ти природу мою, що неспита.
Ти не чув, не хотів, не збагнув, пригортав ти до ранку мене сумовито.
Все тому, що ігристе червоне вино вже було нами трохи надпите.
Розбудив, ти не просто мене розбудив, ти в думках мене змусив тремтіти.
За вікном світить сонце і в небі блакить, а частенько й дощі завивають,
Бо природа не спить, час летить, я до серця так міцно тебе пришиваю.
Ти його поцілунками навпіл розбив, склеїть в ціле чи буде вже змога.
Я до тебе лечу, у думках тріпочу, забуваю і страх, й осторогу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355363
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.08.2012
автор: Тамара Васильєва