Її слова , як тихі роси
Від Лаври аж за Шаолінь,
Лягли на його душу босу
Під замовкаюче "цвірінь",
Як сонце заглядало скоса
Межи копила під оплінь,
І підкрадалась юна осінь
Мелодикою клекотінь, -
Він серце молитовним тросом
Пришвартував до вічних плит
І, бувши щирим ортодоксом,
Забрав п’янкі слова у скит.
Прийшла зима. Кохає досі,
Кохає… Вже митрополит.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354859
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.08.2012
автор: Рідний