Нас вінчали під куполом Софії.
Нам сплітали руки, хоч ми й не знайомі.
Певно заздрощі - якимось чином мрії,
переводячи на себе чужі долі.
Нам приписували небо тільки спільне,
і обручки обирали найдорожчі.
Обертаючись на бік, а місце - вільне.
І не справа, люди, в тім, що щастя в грошах!
Шлях сплітається тоді, як серце тьохне...
Як на ранок самотньо не зді́ймеш рук.
Нам кохання насаджали... воно сохне.
Ти ж лише з Контакту віртуальний друг...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354322
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.07.2012
автор: Ліна Біла