Як страшно, коли телефони мовчать,
Завис весь ефір, ти нікому не треба.
Чи може забули, а як мені знать,
Сяйнути увись, аж до самого неба.
Побачить усіх із польоту орла,
Заглянути в душі і взять у долоні.
Чи щирими будуть, я б рада була,
Аби не відчула я сльози холодні.
Шукаєм причину і можем без слів
Порвати нитки, що навіки нетлінні.
Якби один одним насправді горів,
Знайшов би хвилинку одну неодмінно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354199
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.07.2012
автор: Тамара Васильєва