Я повільно рухаюсь у напрямку багатоповерхівок,
піднімаюсь догори.
Сто двадцять поверхів,
я іду.
Спочатку я вмикаю радіо.
Слухаю про погоду,
погода гівняна,
потім крутять Norma Jean:
я слухаю,
підспівую,
бо знаю слова,
бо маю слова,
бо ношу їх в кишенях,
І коли потрібно.
Я їх використовую.
Продовжую іти.
Наступає зима,
птахи втікають від холодних вітрів,
У пекло Півдня.
Я іду..
Кинув слухати радіо, бо втомився.
цього разу я п’ю пиво,
п’ю і думаю, чому вантажники,
не носять одягу клерків
і навпаки,
я піднімаюсь ще вище бачу світло,
у світлі висить дівчинка,
підвішена за горло,
вона усміхнена,
і від неї пахне гріхом і хмілем.
Я зупиняюсь цілую її в щоку
і продовжую свій шлях,
Я вже на тридцятому поверсі,
бачу людей в офісах,
вони давляться кавою
і пончиками,
я продовжую пити
спотикаюсь падаю,
і я знов на десять поверхів нижче.
я перейшов на сороковий поверх,
там я зустрічаю клоуна,
він посміхається і вириває собі очі.
Я блюю, і прододовжую свій шлях,
швидко наближаючись до мети
Я альтруїст, я суїцидник.
Адже альтруїзм- це особливий вид суїциду.
.
Сорок п’ятий поверх на якому знаходжу дзеркало,
і бачу перші ознаки сивини.
Я багато курю,
тяжко дихаю,
мої знайомі напевно вже померли
я ще залишаюсь живим.
Нарешті п’ядесятий поверх,
я спотикаюсь і падаю.
реанімації тут немає – мене не врятувати
у мене зупиняється серце,
вся голова покрита сивиною
я не дійшов до кінця,
я не зробив суїциду бо не встиг –
смерть
криво посміхнулась і
перетяла мені жилу життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354034
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 30.07.2012
автор: ImmortalPsycho