Великодньо по милості Божій
з праслав’янської синь-давнини
в нашім житі мандрують волошки –
чарівні степові дикуни...
І промінять причаєно радість
у серпневій палкій жароті.
Золотому колоссю розрада,
прохолода їх на видноті.
Хліб хвилюється, росами вмитий.
Буде дощ, потім знов – сонцеграй.
Родить жито – і хочеться жити.
Волошковий розмай, постривай...
Дивна пісня звучить волошкова.
Жайвір в небо її підніма.
І знайома вона, й загадкова,
і миліше за неї нема.
Ясен місяць заснути не хоче,
бо у повені житній зорять
волошкові усміхнені очі –
неповторна земна благодать.
Олександр Печора
(Ромоданець)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354028
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.07.2012
автор: Олександр ПЕЧОРА