ЗАНАДТО ДОРОСЛИЙ

Не  хочете  більше  торкатись  мене?
Не  хочете  душу  об  голки  колоти?
А  й  правда…  Навіщо  Вам  лихо  сумне,
Коли  навкруги  чудеса  позолоти?

Що  душу  оздоблюють  дивним  вогнем,
Уквітчують  серце  красою  і  словом.
А  я  віддаляюсь  від  Вас  день  за  днем,
Журбою  оточена  і  смутку  покровом.

Між  нами  нічого  не  було  й  нема.
Вже  очі  згубили  останнії  роси.
В  страхУ  я  своїм  залишилась  сама,
Бо  Ви  вже,  маестро,  «занадто  дорослий».

В  ілюзіях  долі  я  –  птах  без  крила,
Який  без  підтримки  не  може  літати.
Чекала  від  Вас  лиш  краплину  тепла,  -
Як  бачите,  любий,  не  так  вже  й  багато.

Холодною  кригою  була  рука
Байдужіло  серце  від  лишку  уваги.
Поезія  Ваша  життєво-палка
Давно  вгамувала  бажання  і  спрагу.

Згоріла  остання  надія  дотла.
Мрійливі  думки  заліпились  снігами.
«Не  маю  для  тебе  ні  краплі  тепла»  -
Душа  шепотіла  п’янкими  вустами…

Біда  повернулась  до  мене  лицем.
Бреду  по  стерні  одиноко  і  босо…
Як  вигідно  бути  реалом-творцем
Й  прикинутись  часом  «занадто  дорослим».  
                                                                                                           29.07.2012р.
©  Copyright:  Ирина  Визняк,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11207297551

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353824
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.07.2012
автор: *ИРЕНА*